Тоді не було часу записувати вірші, але завжди є час їх забути. Але я вийшла за Львів у справах. І коли я вийшла з будинку і мала вертатися додому, все посіріло вже. Я подивилась на небо, але воно навіть не посіріло, а втратило колір. Там були багатоповерхові старі будинки і болото всюди. Це був той період весни, коли в п'ятій годині починає темніти і лежить недоталий сніг острівцями. Принаймні, там лежав. Я подивилась навколо і ніде не побачила нічого гарного!
Але ж це був Львів. Він тим і особливий, що там всюди краса! Я шукала зупинку трамвая, ідучи вздовж трамвайної колії в напрямку дому і чекаючи, коли з'явиться п'ятірка за спиною і обжене мене. А там пряма дорога, не загубишся. Це була кінцева п'ятірки, Аквапарк - Торф'яна, і їй пасувало!!
Дерева з віком стають мудрішими, і красивими також. Колись то я сиділа під одною яблунею і читала Нарнію. Дуже старою яблунею і дуже особливою, її яблука треба їсти, але ніколи не варити з них компот! Не кислі зовсім. Коли була мала, сто разів думала посадити її кісточки, бо не уявляла, як я без неї, а вона ж була така стара. Але вона і не думає засихати. Дружить з великим горіхом. Вона найкрутіше дерево, яке я знаю!
Так от, я сиділа під нею і читала, як я часто читаю - прочитаю трохи і сиджу втикаю, переварюю те все і навколишнє. І тоді вперше відчула, що це подібне на рай.
То ось, дуже швидко темніло, і небо перестало бути НІЯКОГО кольору. Бо воно набирало ТЕМНОГО кольору. Тоді почали засвічуватись ліхтарі. Це вже було красиво. І я дойшла до бруківки, а справжній Львів починається там, де закінчується асфальт і починається бруківка. А може, я вже заїхала на бруківку, а не зайшла, не пам'ятаю, де саме мене наздогнав трамвай, біля якої саме зупинки. Львівський нічний трамвай зі спини, фарами.
Відчула щось таке: хай би навіть в пекло занесло, і де я не опиняюсь, хоч куди потрапляю, я все одно пам'ятаю, що я - громадянка раю
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.10.2016
автор: Надійка Голобородько