6.РОЗПОВІДІ БРУНО. МАРАФОН
Чекання буває різним. Інколи воно радісне, частіше трапляється нервове очікування, а буває, що чогось чекаєш і нудишся. Щоб солдат не нудився, зазвичай командири вигадують заняття, що проганяє такий стан душі. Наприклад: фізичні вправи, спортивне свято, заняття по художній ходьбі строєм, вивченням статуту або ще якусь маячню, яку прийнято називати "муштра". Якщо ж солдатикам не робити компресів із "муштри", то надзвичайно швидко в їхніх світлих головах зародяться надзвичайно розумні ідеї. Зазвичай їх дві: дівчата і алкоголь. Бажано разом. І багато. Тому командири пильно стежать за температурою і діафільмами в бритих, солдатських макітрах вигадуючи дієві ліки від нудьги. Наш командир був надзвичайно винахідливий. Якщо солдат його підрозділу робив щось не так, то він його буцкав. Довго, аж допоки не втомиться, а він (гад) не втомлювався ніколи, тому буцкав роблячи перерви тільки щоб випити чаю. Дисципліна була титанова чи які там бувають надміцні сплави. Єдине, що нам найбільше подобалося в характері і поводжені командира-він був такий самий, як і ми всі. Він нудився і веселився разом з нами, як робив це і в усьому, чим ми жили або займалися. Одне погано-він не вживав алкоголь. Тому він і не ходив на його пошуки.
І от, в один із прекрасно-нудних днів, до нас завітала поважна гостя-колективна, майже одноголосна ідея: напитися. Трохи псувало настрій те, що мало ймовірно знайдуться прекрасні панянки, котрі змогли б додати кольорів до такого чарівного дійства, адже звідки їм взятися в тих диких нетрях де ми нудилися? Тому після недовгих, знову ж таки колективних роздумів, ідея перетворилася лише в одне питання: ну де?! Де ж у цьому проклятому, дикому лісі знайти випити?!!!
- Кілометрів з двадцять звідси є якесь поселення. Я бачив, коли ми летіли сюди. -ніби сам собі промовив командир.
Шість макітр одночасно перетворилося в одне, велике і уважне вухо. Навіть пташки перестали співати, все завмерло в очікуванні.
- Хтось, двоє. В розвідку.- і вкривши лице капелюхом, командир почав вдавати сплячого.
Як же гарно заспівав весь пташиний хор! Агов, де ти, нудьга?! Швиденько кинули жереб кому іти. Випало Клаусу і Бруно. Ми їх проводжали лагідно-співчутливими побажаннями берегти ніженьки, умовляли не поспішати і навіть хотіли зронити скупу, чоловічу сльозу на що ці два алко-марафонці, так само чемно нам відповідали, обіцяючи купити морозиво.
І в нас почалося те, що я називаю радісним очікуванням.
Пошуки об’єктів, коли відомо лише приблизне їхнє місцезнаходження, завжди є справою веселою і напрочуд цікавою. Радісне піднесення настрою і матюки, котрі дуже влучно передають емоції під час цих пошуків, могли б стати взірцем наполегливості в отримані бажаного. Двадцять кілометрів було лиш приблизною мірою відстані. Додайте до цього ще розміри умовного квадрату, в якому проходив пошук і, як особливість та цінність, ще розміри "крапки" поселення у великому лісі, що весь був у асфальтових доріжках для більш приємних прогулянок. Уже в сутінках хлопці якимось чудом натрапили на галявину посеред якої незрозуміло хто побудував кілька будиночків. Поряд з одним з них горіло багаття, світло якого і вивело наших поціновувачів благородних напоїв до поселення. Біля вогню сидів стариган і помішував величезною ложкою щось, що варилося в казані. Це "щось" мало досить приємний запах і хлопці, приліпивши посмішки на свої щасливі обличчя, ступили в простір, що освітлювало багаття. Так, як вони забули постукати, а ходили за звичкою нечутно, то їх поява несказанно здивувала старого. Той аж впустив ложку і застиг з відкритим ротом. А тут ще Бруно заговорив до нього німецькою, розпочавши, як водиться в таких випадках, з вітання «Heil Hitler!». Наступні десять хвилин пішли на те, щоб заспокоїти старого, що наших тільки двоє і непотрібно діставати парадний кітель для зустрічі (нарешті!) своїх. Тільки багаторазове повторення слів «шнапс», «водка», «віскі» заспокоїли діда і він з розумінням закивав головою, як факір діставши з повітря невелику пляшку, з чимось, що навіть на вигляд здалося смертельно вбивчим. Старий відпив сам і простягнув пляшку Бруно. Той спочатку понюхав, а потім зробив кілька спраглих ковтків.
- Zer gud!- радісно посміхаючись видихнув Бруно передаючи пляшку Клаусу.
Ніч пролетіла швидко і на ранок три веселих кабанчика співали пісні. А вранці з’явилася бабуся і заговорила німецькою, звертаючись до Бруно. Цього разу була його черга сидіти з відкритим ротом. Вислухавши стару, Бруно повернув обличчя до Клауса, котрий також сидів з відкритим ротом, і переклав тому, що хотіла від них дочка загиблого під час війни героя Вермахту. А хотіла вона, щоб браві вояки дорізали їхню стару корову, що вже давно не доїться, але ще згодиться на консерви. За це вона обіцяє невеличку каністру шнапсу, що є у діда. Після слова «шнапс», наші браві вояки, що були п’яні, як чіп, відразу повскакували на свої прудкі ноженята і в один голос промовили:
- Yavol!- здійнявши руки в нациському вітанні.
Стара Ельза, так її звали, повела хлопців на край галявини, де в невеликому хліву стояла їхня корівка. Клаус накинув їй на роги паска і потягнув у ліс за хлівом. Бруно, наказавши старій готувати їм в дорогу торбинку, пішов за ним.
- Ти коли небуть різав корів?- запитав Клаус у друга.
- Ні. Індус казав, що корова священна. Чи то був слон хоча здається він говорив в той день про корів.- відказав Бруно.
Обоє були п’яні «в зюзю», а ще давалися взнаки безсонна ніч і пройдені десятки кілометрів.
- Ми заляпаємся кров’ю, а в мене нова уніформа. – вів далі Клаус.
- Я придумав. Спочатку ми її прикінчимо направленим вибухом, а потім, як кров стече, розділимо тушу на частини.
Ідея Клауса була геніальною. Корову прив’язали до дерева за хлівом, Клаус дістав з ранця дві тротилові шашки і прив’язав їх бинтом бідолашній худобі по обидва боки до шиї. Запаливши бікфордів шнур, хлопці залягли неподалік за повалене дерево.
- Зараз, як лезом зріже.- промовив Клаус до Бруно і в цю ж секунду стався вибух.
200-грамова шашка тротилу здатна розірвати танкову гусеницю, а дві, то вже зовсім немала потужність вибуху. Коли хлопці виглянули із-за укриття, на місці, де була прив’язана корова, нічого крім диму і зламаного дерева не побачили. Від ударної хвилі, старий хлів почав валитися, склавшись, як будиночок з карт. Коли дах хліва з тріском похоронив під собою залишки будівлі, настала неймовірна тиша.
Задні ноги знайшов дід. Стара Ельза лише рукою показала нутрощі, що де-інде висіли на гілках. Браві вояки, з очима позиченими у Сірка, стояли перед нею похнюпивши носи.
- Schnaps im Austausch für einen neuen Stall. - тільки й промовила стара.
- Шнапс в обмін на новий хлів. – перевів тихенько Бруно.
Коли наші розвідники повернулися, командир зробив лише дві перерви на те, щоб випити чаю. Буцкав їх мовчки і не поспішаючи. Ми сиділи тихенько і робили вигляд, що дуже уважно спостерігаємо за красою пейзажу. Коли командиру набридла виховна робота, він дав команду готуватися до марш-кидка в бік уже відомого поселення. Наступні чотири дні ми були будівельниками хлівів. Якби ви почули хоча б половину тих слів подяки і захоплення, що почули їх Бруно з Клаусом від нас, ви б на все життя лишили б згадку, як лагідність слів здатна вселяти в людей бажання народжувати геніальні ідеї і підтримувати в організмі радість від реалізації цих задумок.
А потім був шнапс і невеличка зграя веселих кабанчиків співала пісень. Навіть стара Ельза підспівувала, заспівавши на прощання, дуетом з Бруно, відомий шлягер часів другої світової війни «Wenn Die Soldaten».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=693017
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.10.2016
автор: