Знову сіється дощ і змиває останні сліди,
По-осінньому сумно стрибають краплини в калюжах.
Нікуди не спішу, мене клени просили сюди.
В цій живій галереї причаївся світ небайдужих.
В цьому світі краси мене осінь дощем обійма,
І магічно виймає з душі найчутливіші ноти.
Серед люду й машин - в цьому світі мене вже нема.
Може, я оцей дощ? Так, цей дощ відчуваю на дотик.
Відчуваю листок, іще мить й полетить у світи.
В реверансі прощальнім для когось він буде прекрасним.
А той хтось – це поет, що не зможе байдуже пройти,
І у вірші навіки це танго осіннє не згасне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692881
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.10.2016
автор: Олена Жежук