І я постаріла, Була тоді хата
і хата старенька, соломою вкрита.
а я пригадала, а я з своїм братом
як була маленька. у хаті закрита.
На вулиці холод,
ми з братом маленькі,
і мучив нас голод,
і дні всі сіренькі.
Ходила по хаті Я ж не розуміла,
босими ногами, що мама спішила,
не слухала брата, город обробляла,
і кликала маму. копала, садила.
Всі діти маленькі
не можуть без мами,
їх сльози дрібненькі,
котились щоками.
Не можуть же дітки Як зроблять роботу,
ніяк зрозуміти, до них поспішають,
що треба дорослим увагу й турботу
роботу робити. до них проявляють.
Накормлять, умиють,
на руки посадять,
до себе пригорнуть,
ще й казку розкажуть.
Лиш трішечки з ними І навіть бабусі,
у ігри пограють, таке теж буває,
та й знов до роботи часу для онуків,
вони поспішають. їм не вистачає.
Бо в них теж роботи,
завжди є багато,
свої в них турботи
і в полі, і в хаті.
Вони все ж знаходять: Печуть щось і варять,
хвилини й години, і всіх пригощають,
до внуків приходять, а потім сідають,
все ж кожної днини. і з ними співають.
В дітей тоді сльози
умить висихають,
і нові прогнози,
надії вселяють.
Що все буде добре: Та з часом всі діти
і завтра, й сьогодні, стають розуміти,
не пектимуть сльози, не можна в цім світі
їх більше солоні . по іншому жити.
Отож, мої любі,
грайтеся тихенько,
себе розважайте,
й ростіть здоровенькі!
А ще пам"ятайте, А час сплива швидко,
дорослі вас люблять, дорослі вже діти,
й для вас вони, знайте, своїх уже двійко,
можливе все зроблять! навчають, як жити...
І я постаріла,
і хата старенька,
Та ось написала
про діток маленьких...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692663
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 05.10.2016
автор: геометрія