́А ми були закохані й щасливі,
Нас осипав любові зорепад,
Ми так безмежно вірили у диво,
І квітло щастя, як вишневий сад.
А ми були закохані і ніжні
Від дотику сполоханих очей,
І щирі почуття – святі й безгрішні,
Нам сяяли у темряві ночей.
А ми були закохані без міри
Звучало серце арфою відлунь,
І билось в унісон надії й віри,
У завороженні любовних струн.
А хтось співав нев’янучі сонети,
Які писав Шекспір своїм пером.
Розсипав місяць зоряні монети
І помахав широким рукавом.
Ми випили до дна любові чашу,
Лукаво посміхнувся вічний час,
Мабуть, позаздрив він такому щастю.
Минуло все і зникло, як міраж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.10.2016
автор: Юлія Л