Сплять кургани вечором сонечком розпечені,
ще й хмарки отарами йдуть на водопій.
Із лісів Тамбовщини на поля Донеччини
вийшов в тридцять третьому хлопець молодий.
Україна-матінка хлібом хлопця стрінула,
ще й сальця порізала, повела в танок.
Чим могла ділилася, хоч сама журилася,
та в ліси Тамбовшини поглядав синок…
Це на шахті вугільній махлярі помітили,
у загін направили, видали квиток.
В ягідки з роками лиш обернулись квіти ті –
почувать господарем став себе синок.
Вік пройшов, як війнонька світова скінчилася,
знов гармати вдарили, запалав весь Схід.
Б‘ють сини Тамбовщини, серце смутком вкрилося,
та найбільш старається все ж гарант-сусід.
Не заснуть кургани вже ні вночі, ні ввечері,
сонечко ховається у диму й вогні.
Скільки люду згинуло і життів знівечено…
Вам „брати“ з Московії недостатньо? Ні?!
Стільки люду згинуло і життів знівечено –
хай кати з Московії згинуть у вогні!
02.10.2016
* Пародія на пісню „Спят курганы тёмные“ (слова Б. Ласкіна, музика М. Богословського).
© Copyright: Александр Мачула, 2016
Свидетельство о публикации №116100208880
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=692159
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.10.2016
автор: Олександр Мачула