У спогадах, у снах і на світлинах
ЇЇ життя, що зі шкільним журналом
Та зошитів спакованою купою
Побігло стежкою, де кликав дзвоник…
Старі конспекти кульковою ручкою,
Буває, відкриваються в безсонні
Й говорять з нею дорогими віршами,
Цитат відомих сутністю незримою…
Окличні знаки, наче світлофори,
Ведуть маршрутами народжених уроків,
Лишаючи на полі у лінійку
Оцінки злетів і порозуміння…
В старім альбомі миті оживають,
Відчуті вкотре й знову сотні раз,
Щоб кожного з дітей зігріти серцем
На сонячному боці існування
У світі, що ще тягнеться до світла,
І свято сподіватися на зустріч,
Що подолає відстані й розлуки
Й покличе знов її, неначе на урок…
А коли жовтень стукає у двері,
Готується до вчительського свята,
Пече пиріг із яблуками й медом
І вирушає подумки в дорогу …
...На півшляху її стрічають діти,
Яких вона своїми називає,
Так схожі їй на ангелів небесних,
Бо в них давно добріють світлом очі…
Вони кивають вчительці букетом
Осінніх квітів і біжать назустріч…
Мов свято, думка пригортає душу:
« Яка ж буває тепла стигла осінь,
І як любов уміє розгоратись
На тисячу іскрин під вічним небом…»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691893
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 01.10.2016
автор: Людмила Пономаренко