Коли довго ідуть дощі,
з твоїх очей починають вискакувати
чорні літери смутку.
Небо складає із них слова,
як старанний першокласник,
вдумується в їх зміст
і щось там м’якне
в його бездонній середині.
Воно перестає сердитись,
знімає сіру маску з обличчя,
на чолі якого
сонце починає
танцювати гопака.
З-під ніг світила
сиплються іскри-промені.
Вони випалюють чорні букви
з твоїх очей.
Ти ловиш ці промені руками,
запихаєш за пазуху,
втискуєш у кишені,
щоб зберегти їх на потім,
на той час,
коли знову
будуть йти затяжні дощі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691807
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 01.10.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)