Потовкли камінням мої крила,
Розламали душу в сто шматочків.
Хоч би вона якось голосила,
Написала біллю між рядочків.
Катували. А вона - не плаче.
Дивиться як та мала дитина.
За хвилину всіх вона пробачить.
Бо повинна... Бо вона повинна...
Добре все!Прийшла у гості осінь,
А душа без листя і без сонця.
Обрізає геть до крові коси,
Забиває цвяхи до віконця.
Страшно. Ні від чого відштовхнутись.
Кому ж можна правду розказати?
Можна так в сльозах і захлинутись
Біля вікон не своєї хати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691752
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2016
автор: Відочка Вансель