Осінь завіяла дивні холодні думки,
Осінь залила у серце незвичного трунку.
Хоч падолист ще далекий гіркий і щемкий
Не подарує вже сонце свого порятунку.
Промінь отой - то омана остання п'янка,
Не усміхнеться із темряви синього неба.
Тільки тече, заколисує зимна ріка
Наче нічого вже більше не буде й не треба.
Наче не було ні літа, ні весен, ні сліз,
Наче забула, що вже утекли і птахи.
Наче усе ще той самий загублений ліс,
Та чи надійний притулок ховають дахи?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691510
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2016
автор: Траяна