Море, що човен у хвилях сховало,
Щирості завжди тобі бракувало.
Ти у вечірнім морозі завмер,
Внутрішній світ твій, чутливий, помер.
Скільки років ти вбиваєш людину,
Топиш, не думавши ані хвилину?
Бідні – родини, що тебе пізнали,
Настрій твій злий, що колись упіймали.
Жіночка плаче, на небо вдивившись.
Згадує сина, коли він, втопившись,
Хвилями битий, до берега плив,
І чоловіка, що дід хоронив.
Стала край скелі, і очі донизу.
Порожньо тут, тільки ниви поблизу.
Крок. І у небі політ розпочався.
Жінку схопив океан. Посміхався.
Море, ти тишу Земну боронив,
Доки той парус тебе не скорив.
Зараз ти помсту свою не покинеш,
Доки із людством разом не загинеш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691177
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2016
автор: ta_koala