Повзе крізь ніч ще напівсонний ранок,
Щоб день новий із сонцем розпочать.
Пульсує кров у венах ветерана…
Шрами на тілі – від війни печать…
Він знав її, Велику, Вітчизняну,
Тоді з фашизмом хлопцем воював.
Тепер війна – гібридна, ще не знана…
Йде обертом в старого голова…
Онук на Схід поїхав воювати,
Утратив сон геть сивий ветеран,
І вдень дідусь не може задрімати
Від дум, важких,мов незагойних ран.
Й сльоза, ледь тепла, із очей, старечих,
Закрила стежку для ослаблих ніг,
І затряслися-затремтіли плечі:
– Коли ж онучок стане на поріг?
За що війну почав, російський кате,
Чи мало тобі власної землі?
Орда російська – дикі азіати,
Тиран сидить на троні у Кремлі?
Чи думав я тоді, у сорок п’ятім,
Коли упав задимлений Рейхстаг,
Що в дев’яносто теж не буду спати,
Що синьо-жовтий в ранах буде стяг,
А внуки в руки візьмуть автомати,
Щоб землю захистити… від Кремля,
Котрий нам долю заходивсь ламати,
Та мій народ нікому не здолать!?
4.09.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691009
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 27.09.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)