Сонце крізь пальці мережить аби… кудись .
Сіється вдалеч, минає мої пороги.
Де ті слова порозкидані геть…увись?
Де таємниче шептання ? Мовчать епілоги.
Високо в небо підніметься день новий.
На п’єдесталі лиш мить, бо завтра - вчорашній.
Линуть з небесних архівів слова - лови!
Мало їм сонця, не вернеться сенс колишній.
Сонце крізь пальці, з-під вій -- не моє, пливи.
Знов напинаю у осінь свої вітрила.
Осиротілі слова зігрій, оживи…
Хай хоч відлунням озвуться – забуть не в силах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690579
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.09.2016
автор: Олена Жежук