ПИШУ ВІРШІ, ДЛЯ СЕБЕ, У ШУХЛЯДУ

Пишу  вірші,  для  себе,  у  шухляду.  
Про  те,  що  бачу,  чим  дихаю,  живу,
Про  розкіш,  бідність,  героїзм  і  зраду,
Про  те,  що  сховане  і  те,  що  наяву.

Пишу  не  ради,  всупереч  скоріше,
Бо  це  мене  чіпає  і  болить.
Це  ніби  сповідь,  сповідь  через  вірші,
І    словом  душу  пробую  зцілить.

Вона  болить,  бо  зранена  війною,
Плачем  сиріт,  сльозами  матерів.
І  ніби  теж  це  все  було  зі  мною,
Я  теж  вмирав,  був  ранений,  горів…

Війна  одних  калічить  і  вбиває,
Її  для  інших  ніби  і  нема.
Реальність  дику  розум  не  сприймає,
Пояснень  цьому,  виправдань  катма.

Болить  душа,  що  судді,  прокурори
Не  відчувають  власної  вини.
Ще  більші  стали  хабарі,  побори,
Знов  осміліли  слуги  сатани.

Болить  душа  за  бездіяльність  влади,
За  злидні,  що  виглядують  з  кутків.
ВІд  депутатів  обраних  до  Ради,
Яких  у  пеклі  бачить  би  хотів.

Болить  душа,  що  ми  у  власнім  домі
Порядок  досі  ще  не  навели,
Що  досі  ще  у  бездуховній  комі
І  в  повний  ріст  піднятись  не  змогли…

24.09.2016  р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690563
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.09.2016
автор: Мирослав Вересюк