Осінь, моя осінь, Насіяла зморшок
що ж ти наробила: на моє обличчя,
посріблила коси, у люстерко я вже
забираєш сили. не хочу дивиться.
Ноги натрудила,
болять спина й руки,
доводиться часто
терпіть болі й муки.
А я ж тебе, осінь, Ти й дні вкоротила,
ждала, виглядала, подовжила ночі,
мене ж твоя просинь вечори стемнила,
завжди чарувала. задимлюєш очі.
У тебе ж є, осінь,
фарби кольорові,
а ти спопелила
мої чорні брови.
Ти ж розмалювала Я вже зрозуміла,..
ліси і діброви, царицею стала,..
мені ж розрідила на все в цьому світі
і коси, і брови. печатки наклала.
Прошу тебе дуже:
не здійснюй наруги,
і в людськії душі
не додавай туги.
Людям і так важко Допоможи людям
боротись з бідою, на життєвім полі,
підніми їм настрій дай віру й надію
своєю красою. на щасливу долю.
Щоб вони співали
пісні веселкові,
і горя не знали,
і були здорові.
Щоб роботу мали, А якби ти, осінь,
й достойну зарплату, війну зупинила,
щоб не сумували то більш ні про що я
і в осінь крилату. тебе б не просила!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690347
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 23.09.2016
автор: геометрія