Такий туман – не видно власних рук –
З своїх пенатів спорядила осінь.
Пробач мені за те, що не збулося –
Не я затіяв цю фатальну гру.
Рішалося десь там, на небесах…
Як нас п’янило амброю любові!
А хтось сказав одне-єдине слово –
Й лишив мене із болем сам-на-сам.
Піввіку з того часу – як вода.
Над нашим ставом теж пливуть тумани,
Де я тобі зізнався у коханні.
Тепер там інша пара молода
Плекає свій яскравобарвний світ.
Нас розметала по світах розлука.
Та спогад не вгамовується стукать –
Він не зморився за півсотні літ…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690337
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2016
автор: stawitscky