Серце щемом крає душу,
Слідом осінь у крок за крок.
Зарікалась, що не мушу
Ношу нести, немов, оброк.
Зарікалась, що кохання
У свої не пущу груди.
Залягла паморозь рання,
В тіло додала застуди.
Зима стукає у двері,
Підпирає їх супротив.
Сонця захід на портьєрі,
Хто тебе мені наврочив?
Чом Господь кара любов’ю?
За що доля шлях хрестила?
Усміхнувсь, повів бровою,
Трепетала, вчувши:"Мила."
Дарувала нічка злуку,
В зір очиці, мов червінці.
Вкрав світанок запоруку:
Зло війни - чекання жінці.
20.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.09.2016
автор: Валентина Ланевич