Роки стирають нашу вроду,
Та ми продовжуємо йти.
І в гожі дні, і в непогоду
Тепло ми вмієм берегти.
Роки спішать і довгим клином,
Як журавлі кудись летять,
Життєвим полем незрадливим
Не повернути їх назад.
Слабкими стали наші руки,
Ноги викручує давно.
Та живлять спогади і думи,
Що літо в нас усе ж було.
Час невблаганний майстер, знаєм,
Змережив зморшками лице,
Ми не сумуємо і вірим,-
Він ще нам радість принесе.
Роки стирають нашу вроду,
Та їм не стерти доброти,
Ми не втрачаємо нагоди,-
Ще здатні людям помогти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689710
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 19.09.2016
автор: геометрія