На прийомі

Тук-тук  -  почувся  стукіт  у  двері.  
Він  сидів  у  своєму  кабінеті  і  дивився  справи  пацієнтів.  «Як  це  все  буденно,  -  думав  він.  -  Одні  й  ті  самі  проблеми.  Комусь  грошей  треба,  в  когось  проблеми  в  сім'ї.  В  інших  теж  все  банально:  ігроманія,  проблеми  з  шефом,  з  дітьми  і  т.д».  Ось  так  він  думав,  допоки  не  почув  стукіт.  
«Це  напевно  мій  «особливий»  пацієнт,  як  він  назвав  себе  по  телефону.  Казав,  що  випадок  цікавий.  Хоча..  за  27  років  практики  мене  не  здивувати.  Ну,  побачимо».  
-  Так-так,  заходьте,  -  гукнув  лікар.  
В  кабінет  ввійшов  молодий  чоловік  років  27.  
«Хм,  -  подумав  власник  кабінету,  -  одягнений  стильно,  зі  смаком.  А  найголовніше  -  просто.  Простота  стилю.  Видно,  що  заробляє  достатньо,  але  старається  це  приховати.  Хоча,  видно,  що  хоче  похизуватись,  -  констатував  лікар.  -  На  лівій  руці  татуювання.  Не  можу  розгледіти.  Дізнаюсь  походу  справи.  Можливо,  допоможе  встановити  хоч  щось  про  нього.  Найдивніше,  що  зайшов  в  окулярах.  Цікаво,  що  він  приховує,  і  найголовніше  -  що  йому  від  мене  треба».  
-  Доброго  дня.  Ви  психотерапевт?  -  почав  розмову  новоприбулий.  Побачивши,  куди  дивиться  лікар,  пацієнт  відкотив  рукави  сорочки,  щоб  закрити  руки.  
-  Доброго  дня.  Так.  А  ви,  я  так  розумію,  той,  хто  мені  телефонував?  
-  Саме  так.  
-  Мене  звуть...  
-  Байдуже,  як  Вас  звуть,  -  перервав  його  мужчина.  -  Я  прийшов  по  допомогу.  Тому  коротко  і  по  суті.  Ми  побачились  зараз,  і,  напевно,  більше  ніколи  не  побачимось.  У  Вас  є  один  шанс.  Допоможете  -  я  вас  обсиплю  грошима.  
-  А...  якщо  не  вийде?  -  запитав  лікар.  Він  обурився  від  нахабності  цього  молодика.  А  ще  йому  стало  трохи  не  по  собі.  Один  шанс...  тобто..  він  його  вб'є?...  
-  Тоді  мій  передостанній  шанс  вилікуватись  зникне.  Я  не  вбиватиму  Вас,  -  додав  він,  злегка  посміхнувшись,  побачивши  погляд  лікаря,  -  не  хвилюйтесь.  Я  піду  і  Ви  мене  ніколи  не  побачите.  
-  У  мене  27  років  практики,  -  обурився  власник  кабінету,  -  я  бачив  все.  
-  У  мене  особливий  випадок.  
-  Тоді  сідайте.  Я  Вас  уважно  слухаю.  
-  Дякую,-  відповів  молодик  і  сів  на  диван.  
-  А  ще  скажіть,  як  Вас  звуть?  
-  Навіщо  Вам  це?  
-  Я  ж  мушу  до  Вас  якось  звертатись,  -  сказав  лікар.  «Пішов  на  хитрість.  Зараз  він  мені  скаже  хоч  щось  про  себе».  
-  Тоді  звертайтесь  до  мене  Ріхард.  
-  Чому  саме  "Ріхард?"  
-  Тому  що  Ріхард  Вагнер  -  мій  улюблений  композитор.  «Хитрість  не  пройшла,  але  він  сказав  мені  хоч  щось  про  себе»,  -  подумав  лікар.  
-  Гаразд,  Ріхарде.  Яка  у  Вас  проблема?  Помітно,  що  ви  гарно  заробляєте,  з  дівчатами  проблем  немає,  та  й  у  сім'ї,  думаю,  теж  все  гаразд.  Так  що  ж  Вас  турбує?  
-  Який  гарний  діагноз  Ви  мені  поставили,  -  злегка  усміхнувся  пацієнт,  -  але  проблеми  є  у  всіх.  Це  утопія,  щоб  їх  не  було.  А,  маю  прохання.  Не  розпитуйте  мою  біографію.  Ви  помітили,  що  я  в  окулярах,  приховую  ім'я.  Татуювання  Вам  також  не  потрібно  бачити.  Я  уважна  людина  і  вловив  Ваш  погляд.  Можливо,  я  Вам  його  покажу  в  кінці  сеансу.  Якщо  заслужите.  Я  Вам  скажу  тільки  те,  що  потрібно.  Гаразд?  
-  Як  забажаєте.  Бажання  клієнта  -  закон.  
-  От  і  чудово.  Є  ще  один  факт.  Він  стосується  справи.  Я  занадто  парадоксальна  людина.  Тому  іноді  суперечу  сам  собі.  
-  Нічого  страшного.  Отже,  Ваша  проблема  полягає  в  тому,  що  Ви  занадто  парадоксальний?  
-  Ні.  Це  не  проблема.  Це  швидше  плюс.  Принаймні  для  мене.  Для  інших  -  мінус.  Але  мені  так  добре.  Розумієте?  
-  Так,  розумію.  «Хм,  -  подумав  лікар,  -  а  це  стає  цікаво».  Вголос  додав:  
-  Так  в  чім  же  Ваша  проблема?  
-  Проблема  полягає  в  тому,  що  я  люблю  одну  жінку.  Довгий  час.  Не  питайте  мене  скільки  саме.  Це  неважливо.  Я  не  можу  її  забути,  але  разом  ми  теж  не  будемо.  
«Він  такий,  як  інші,  -  зітхнув  психолог.  -  Типовий  багатій,  який  від  "немащоробіння"  придумує  собі  проблеми».  
Відвідувач  ніби  прочитав  його  думки  :  
-  Так,  Ви  думаєте,  що  я  себе  накрутив,  сам  собі  це  придумав.  Адже  людина  я  небідна  і  можу  мати  будь-яку  у  своєму  ліжку.  І  від  цього  я  знудився  і  придумав  собі  проблему  заради  проблем?  
-  Ви  праві.  Саме  таке  складається  враження.  
-  Зважаючи  на  те,  скільки  я  готовий  заплатити,  це  не  просто  забавка.  
-  Для  інших  людей  можливо  ні.  Для  Вас  -  так.  Тисячами  більше,  тисячами  менше.  Ви  можете  собі  це  дозволити.  
-  Цікава  думка.  Але  не  про  це  зараз.  Отже,  допоможіть  мені  знайти  вихід.  
-  З  Вашої  емм..  проблеми?  
-  Ну  явно  не  вихід  у  5  вимір.  
-  Не  дратуйтеся.  Вихід  простий  -  або  розлюбити,  або  повернути.  
-  Розлюбити  не  можу.  Повернути  не  вийде.  Якби  це  було  так  просто,  я  б  до  Вас  не  йшов.  
-  Логічно.  Спробуймо  розібратись  у  "повернути-розлюбити".  Чому  не  виходить?  
-  Ми  домовились,  що  Ви  мене  не  розпитуєте.  
-  Як  Ви  тоді  хочете,  щоб  я  Вам  допоміг,  якщо  я  не  знаю  суті  справи?  
-  Ваша  правда.  Гаразд.  Повернути  не  можу,  бо  є  обставини.  Розлюбити  не  можу,  бо  справжні  почуття  не  вбиваються.  
-  Хм...  які  такі  ж  обставини?  
-  Це  не  Ваша  справа.  Просто  повірте  на  слово.  
-  Добре.  Тоді  розлюбити.  Але,  згідно  Вашої  теорії,  справжні  почуття  не  вбиваються.  
-  Саме  так.  
-  Тоді  чого  Ви  від  мене  хочете?  
-  Не  зрозумів.  
-  Ну  якщо  не  можна  ні  вбити  почуття,  ні  повернути,  тоді  якої  допомоги  Ви  шукаєте?  
-  Я  шукаю  третій  шлях.  
-  Вибачте,  але  його  немає.  Як  кажуть  німці:  "albo,  albo"  
-  Є.  Не  знаю  сам  який,  але  є.  Саме  тому  я  прийшов  до  Вас.  
-  Шукати  третій  шлях?  
-  Саме  так.  
-  Вибачте,  але  це  неможливо.  От  уявіть,  що  Ваші  почуття  -  координатна  площина  Декарта.  Є  вісь  у,  вісь  х.  Немає  третьої  осі.  
-  Є  нуль.  Ще  є  гіперболи,  параболи  та  інші  криві.  На  рахунок  "неможливо"...  Я  дотримуюсь  думки,  що  в  цьому  світі  все  можливо.  
-  Нуль  -  це,  якщо  ви  розлюбите.  Інші  криві  -  все,  що  твориться  у  цих  почуттях.  Любов,  ненависть,  біль,  радість.  Не  знаю,  що  Ви  там  ще  відчуваєте.  
-  Хм...  Тоді  якщо  нуль  -  це  розлюбити,  то  припустімо,  що  вісь  у  -  це  ми  разом.  Адже  я  через  любов  йду  вгору,  або  вниз.  Залишається  вісь  х.  
-  Вісь  х  -  якщо  будете  разом.  Але  кажете,  що  не  будете.  Тут  і  повернемось  до  Вашої  теорії.  Ви  кажете,  що  "все  можливо".  Але  вона  до  Вас  не  повернеться.  
-  Я  ж  казав,  що  я  парадоксальна  людина.  Я  вірю  в  те,  що  вона  буде  зі  мною.  Але  цього  не  буде.  
-  Химерний  Ви  чоловік.  Полюбіть  когось  іншого.  
-  Думаєте,  це  так  легко?  Полюбив  одну  і  все  -  інші  не  потрібні.  
-  Але  ж  у  Вас  були  жінки  після  неї?  
-  Були.  Але  я  їх  не  любив.  Хіба  що  в  іншому  сенсі.  
-  Я  зрозумів,  що  ви  маєте  на  увазі.  Тоді  єдиний  шлях  -  розлюбити.  
-  А  якщо  я  не  хочу?  
-  Тобто?  
-  Не  хочу  її  розлюбити.  
-  Краще  Ви  вмиратиме  і  страждатиме  щодня?  
-  Так.  Можливо  я  моральний  мазохіст.  
-  Знаєте,  що  я  Вам  скажу?  Ви  самі  не  знаєте  чого  хочете.  -  Знаю.  Хочу  бути  з  коханою  жінкою.  
-  А  як  тоді  моральний  мазохізм?  
-  Хто  Вам  сказав,  що  я  такий?  
-  Ви.  Дві  хвилини  тому.  
-  Я  сказав  "можливо".  Це  значно  змінює  сенс.  
-  Гаразд.  Тоді  скажу  Вам,  що  третього  шляху  немає.  Або  розлюбити,  або  бути  разом.  
-  Ех...  Ви  такий,  як  і  всі,  -  сказав  молодик  і  підвівся.  -  Дякую  за  сеанс.  Ось  плата.  Ви  мені  не  допомогли.  Грошима  не  обсиплю.  -  Мужчина  поклав  на  стіл  гроші  і  зібрався  йти.  
-  Ви  розумієте,  що  третього  в  цій  ситуації  не  дано,  -  хапався  за  останню  ниточку  лікар,  -  не  дано.  
Чоловік  повернувся  до  лікаря  обличчям:  
-  По  моїй  теорії  все  можливо.  
-  Тоді  чекайте  все  життя  її  повернення.  
-  Так  і  роблю.  Я  це  без  Вас  знаю.  Повторюю,  на  жаль,  ви  такий,  як  і  всі.  
-  Тобто?  
-  Говорите  мені  те  саме,  що  і  всі.  Хоча,  про  координатну  площину  новинка.  Мені  сподобалось.  Шукатиму  свою  вісь  х.  
-  Тому  що  всі  Вам  кажуть  правильно.  Не  шукайте  третього  шляху,  коли  його  немає.  Розлюбіть  і  не  ґвалтуйте  нікому  мозок  вашими  істериками.  
-  Я  сам  вирішую,  що  правильно,  що  ні.  І  я  її  чекатиму  все  життя.  До  побачення,  -  сказав  чоловік  і  розвернувся,  щоб  йти.  
-  Я  згадав.  Коли  ви  зайшли  у  мій  кабінет,  Ви  казали,що  я  передостанній  шанс.  Який  останній?  Невже,самогубство?  
-  Ні,  -  усміхнувся  пацієнт,-  намагався.  Залишився  живий.  Ще  не  час  мені  в  інші  світи.  
-  Тоді  ж  що?  
-  Я  вилікуюсь,  якщо  вона  буде  зі  мною.  Я  чекатиму  все  життя,  -  сказав  він  і  пішов  до  виходу.  
-  Ви  її  розлюбите.  Ось  побачите,  -  гукнув  услід  лікар.  Молодик  обернувся  і  закотив  лівий  рукав:  
-  Після  цього  ви  думаєте,  що  я  її  розлюблю?  -  спитав  хлопець.  
У  психолога  очі  відкрились  на  всю  ширину.  На  руці  було  вигравіюване  ім'я  дівчини.  
 
С.Кучерявий  
17.09.16  
22-37

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2016
автор: kucheryavuy77