В зеленому лузі ромашки збирала
І пісню тихенько і ніжно співала.
У білому платті,немов той метелик,
Пшеничне волосся…Ну просто ангелик.
І все ворожила,чи"любить-не любить",
Чи "заміж візьме,а чи душу погубить".
А він крадькома так тихенько підкрався:
-Люблю я,люблю,-у коханні признався.
Жили душа в душу,як лебідь й лебідка.
Він все турбувався:"Поспи,моя квітко…
А може ти змерзла?..А може голодна?..
Візьми парасольку…Щось ручка холодна…"
З тих пір промайнуло уже літ немало…
Та якось діду́ся бабуся спитала:
-Чому ти ніколи не кажеш,що любиш?
А так якось мовчки візьмеш,приголубиш…
-Ніколи не скажу,мабуть,моя пташко,
Тоді я сказав,як ти рвала ромашки.
З тих пір в моїм серці ніщо не змінилось.
Кохання прийшло і навіки лишилось. 2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689369
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2016
автор: Галина Брич