Плачем з душі, словами на папір,
Любов стікає щемом в осінь.
Дарма казати:"Ти мені повір",-
Коли дощі сховали просинь
Й безцільно бродить догма
Поміж кошлатих хмар вгорі.
Щире кохання що аксіома:
Терпіння поступ на олтарі,
Де розуміння не краде втома,
Де пліч тремтіння у ласці рук,
Де схилить голову покора,
Пригріється у серці, його стук,
Здійме у грудях: моїх, твоїх
Потрійну бурю відчуттів -
Кохання емоційних віх,
Щоб поклик сутності не занімів.
Жовтим листком не падав долі,
Не нарікав:"То примха долі", -
Горів вогнем в п’янкім полоні,
Упивсь Причастя в чуднім законі,
У вузлуватій загадці сивих віків.
За гріх грішити знову, ставши собою,
В розплату маючи мереживо стібків:
"Спасенний із світло-тінню у двобої".
17.09.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689329
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.09.2016
автор: Валентина Ланевич