Час кружляє гривою згустків,
Так, він теж має свої матеріальні народження.
То сльози.
Поволі стікають рікою,
Цівками болю по шибці зізнань.
По хребтах наших гір уже ходять
Юрбами,
Надщерблюють ґрунт,
Тож мені хочеться сховатися від світу,
А вже потім – від розуміння, що і його нема.
Темінь полудою, хвилею миготливою лягає на серце.
Бачу яскравість блакитного кольору.
Так тиша відповідає взаємністю.
Так ми разом зачинаємо таємницю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689223
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2016
автор: Олена Ганько