«Крига»

Із  часом  ми  відчуваємо  серце  шипить,  
Від  стінки  до  стінки  ілюзію  свою,  
Печаллю  бездушно  у  ній  щось  манить,  
Й  не  хочеться  бути  собою.  
Не  хочеться  більше  такого  життя,  
Занадто  усе  це  дістало,  
Не  стало  вже  більше  мене  і  тебе,  
А  нас  взагалі  не  бувало.  
Питання  таки  колихало  одне,  
В  думках  розриваючи  душу,  
І  вперто  творило,  кохало  тебе,  
Та  я  лиш  чомусь  вже  не  мушу.  
Із  часом  ось  це  розуміння,  
Загоює  шрами  й  рубці,  
І  очі  забувши  на  завжди,  
Ти  десь  вже  далеко  в  кінці.  
А  я  все  ж  живу  по  новому,  
І  маю  свої  почуття,  
Заковані  тут  за  межею,  
І  не  підпускає  серця.  
І  кригою  все  оповите,  
Й  не  чути  помірність  биття,  
Життя  що  і  так  само  вите,  
Утратило  сенс  майбуття.  
І  хвилею  так  полонивши,  
Від  холоду  криги  зникав,  
Не  маючи  так  половини,  
Я  просто  собі  замерзав.  


А.А.Отченко  14.09.16р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689060
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 16.09.2016
автор: Андрій Анатолійович Отченко