Стало холодати. Твої ночі чітко розуміють мій стан. Вони просяться в той час, коли теплі промені вміли злегка торкалися тебе. Коли день дихав оранжевим і сухим листям, а шурхіт під ногами заплутував веселі нотки з дитинства. Вернутись би туди, де серце вміло відчувати щастя. Твоє щастя. Вдихати його. Закохатися у нього до безпам’ятства, до трепету.
Знаєш, як і до, так і після, цілують зірки небеса, та чомусь тільки сьогодні я сміюсь, підглядаючи їхні цілунки. Кіт ліниво треться мордочкою об мою долонь. Вимагає ласки, уваги, любові, яку так легко дарувати. В такі моменти не треба нічого… правда? Тільки чуть сильніше потонути у твоїх думках. Трішки довше побути в світі: неіснуючому, нереальному, неправильному, та створеному тобою для останнього. І неважливо, що ти сьогодні питимеш каву, якою я насолоджуюсь, чи тільки свій чай. Неважливо, чи світло сяє в твоєму вікні, головним є те, що ти несеш це тепло в серця інших, породжуючи доброту та безстрашність. Неважливо. Віриш? Неважливо, що було, тому що немає більше радості ніж чути твої слова в своїх думках. Рядочком проштовхуватись до ще одного твого відкриття чи зізнання. Губитись, відчувати, кидатись у сотні потоків одного чуда.
Стало холодати, і наші скроні сонця вже завтра набудуть іншого відтінку, смаку і спомину. Інше тепло поселиться у душі. Іншою стане земля твоя. Як хтось чужий, так і той інший, ніколи не побачать твоєї різниці. Твого спожитого. Твого знайденого і втраченого. Та я знаю, мій вірний друже, люди живуть давно без свого. Вірять не у своє. Забувають початок, ставши тільки на крок ближчими до кінця.
Стало холодати, мій найрідніший, і я вкотре заціловую твої мрії, як кілька видихів тому мої зорі цілували твоє небо. Пишу тобі зі своєї осені, яка не вміє забувати про єдине місце за межами землі, яке ти бережеш для мене у своєму серці…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=689023
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2016
автор: Lesyunya