Дух мій, куди ти мене завів
Скалічене місто спить на моїх долонях
Я цілую його посивілі, натомлені скроні
І вбираю до щенту, і щему кров болісних злив
Воно сповнює диханням диму мої легені
Світить тьмяно і сумно серцем в блакитних очах
Вільний дух степу, загнаний в погляд арени
Криком задушеним сонця його мовчать
Вибухом розпачу втраченої надії
Стелиться шлях далеко за небокрай
Лікар йому приписав мене, як снодійне
Як загублену в снах і мелодіях днів пектораль.
Воно загортає міцно в свої обійми
Приречене, безнадійне, натомлене зрання
Замріяне в вище. Приймаюче долю покірно
Воно. Наче я. Обіймає. Наче востаннє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688925
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.09.2016
автор: Юліанка Бойчук