Я споглядаю зоряні малюнки,
Складаю лінії в безмежний зодіак.
Думок своїх безсонні візерунки
Веду в найменш помітне, це сузір'я-Рак.
Заглянувши в Альмагест Птолемея
Радію з того, що правий все ж Миколай.
Це ствердженно словами Галілея
І вже Альберт нам правду розтлумачив, знай.
Нутація веде до Козерога,
Хоча я більше схильний звати його Пан,
Зірки вмикати, то робота Бога,
Але і в древніх греків був на те талан.
От взяти того ж Птолемея-
Наук античних корифея:
Він сотворив геоцентризм міфічний,
Сам Піфагор, як кулю Землю малював.
І Арістотель, і Платон довічний-
Дивились в небо й кожен довго міркував.
Всю ніч, до ранку, кліпали очима
І щось писали у безсмертний манускрипт,
Своїм знанням пригвинчували крила,
Лишаючи нащадкам мудрості концепт.
Мені ж потрібен простір для фантазій-
Все емпіричне я нехтую свідомо.
І в хаосі елегій і прострацій,
Думки космічні залишу я нікому
Якби ж хто глянув моїм оком в небо,
Та ще й побачив би все те, що бачив я,
Тобі б сходили б в гості до Ереба
І знав би, хто вона така-Уранія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688864
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.09.2016
автор: