Та ні... Не осінь винна,
Що я закляк, неначе...
Не пісня журавлина
Мене так засмутила...
Дивлюся в ясне небо,
І радощів – не бачу!
Кому ж, було так треба
Зв’язати мої крила?
Я – піснею летів би
Подалі від туману...
Я б, у скоринці хліба -
Став настроєм для люду!
Допоки сонце світить,
Співатиму осанну!
Ще, тісно стане світу,
Де я – щасливим буду!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688674
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.09.2016
автор: Андрій Бабич