Хтось, немов дерево, тягнеться до небес,
Та пускає в землю коріння.
Або ж підіймає на спину хрест
Й несе його беззупинно.
Хтось, мов пісня, розказує нам про життя,
Чи щось бубонить без змісту.
Є ті, хто зчиняють раптово шум.
Є ті, хто приносять вісті.
Ми, звісно, всі різні. Без сумніву. Без чудес.
Та створюєм сірі маси
Таких однакових, на вигляд, людей,
Що навіть буває страшно.
За чим ми женемось? Чи хтось доганяє нас?
Наші кроки все швидші й дужчі.
І ми, не встигаючи, губим час.
І час губить нас, й наші душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688591
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.09.2016
автор: m613