Схилились верби до води,
Купають ніжно свої віти.
Минули біль і холоди,
Навіщо знову білі квіти?
Нащо повернення у світ,
Яким давно переболіла?
Кохання того впав вже цвіт...
Як я тоді його хотіла.
Звучать тепер оті слова,
Які від тебе так чекала.
Та пам"ять терпить, ще жива.
І біль у серці не приспала.
Безсонні ночі, день за днем.
Так час ішов, життя спливало.
Минуле часто міражем
Ледь тьмяним світлом оживало.
Уже дорослим став твій син.
Згадай ту зустріч на пероні.
І до сих пір в душі полин.
Від гіркоти іще в полоні.
А далі все немов хвилина,
Крутилась обертом земля.
Для мене головне - дитина,
Душа,жаль - зорана рілля.
Щаслива наша вся родина,
Вітри не збили мене з ніг.
Дивлюсь із гордістю на сина...
Минуле замітає сніг...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687732
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.09.2016
автор: Ninel`