Лиш тільки сльози – за розлуку плата,
Вниз упадуть в нескошену траву.
Гніздо родинне – під горою хата,
Душею де від віку я живу.
Земля травою зжовкла і поникла,
Нема давно батьківського тепла.
Печальну душу, що до болі звикла,
Зрадлива думка гірко обпекла.
Вдержати сум в душі немає змоги,
Скорботний світ міняти сил нема.
А скоро осінь вистелить дороги,
Холодні дні підійдуть крадькома.
І гіркота ота під серцем муля,
І пустота батьківського житла.
Вбиває душу думка наче куля,
Усе в душі випалює до тла.
Той журавель у небесах високих,
Курличе і забути не дає.
Батьківський дім, мого життя істоки,
Де серце свою силу вічну п’є.
2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687635
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.09.2016
автор: Мартинюк Надвірнянський