(частина 1)
Як важко сидіти і просто мовчати,
У дзеркало довго дивитись не можна,
Бо краще у полі квіток назбирати
Там враження, фарби і пахощі гожі.
У дзеркала цього усього нема,
Чекати від нього нового – дарма.
Аж сонце піднялось і впало на нього –
Одразу відкрилась барвиста дорога.
І сонячний зайчик чи кролик пробіг,
Всміхнувся у вічі й сховався за ріг.
Оленка з цікавості – зразу за ним,
А той, заклопотаний, вперся у тин.
Побігав парканом той кріль дуже скоро,
Аж поки знайшов і забіг в якусь нору.
Ще досить часу було їй до обіду:
Оленка хутенько – за ним туди слідом.
Як з гірки в садочку спустилась вона,
А там – комірчина відкрилась чудна.
Картини і карти висіли на стінах -
Повз них вона ковзала більше години.
Нарешті спинився чудовий політ,
З’явився й розтанув з усмішкою кіт…
В приміщенні повно дверей й різних квітів -
Та квіти сухі, а всі двері закриті.
Щоб трапити в двері відгадка потрібна,
Малесенький ключ і напій необхідний,
Який дозволяє ті двері відкрити,
А напій потрібен, щоб зріст вкоротити.
Ні трішечки, навіть, вона не злякалась,–
Країна чудес, її снів починалась…
Усе могло бути в країні отій -
Там всюди цікаво, безліч чудасій.
Палітра яскрава можливостей, вражень
Можливо усе – не існує обмежень,
Країна мистецтв – це країна уяви,
Тож нумо, скоріш, познайомимось з вами!
Мистецтво політики – перша комірка
Там повно «брехні» тому тхне досить гірко.
Там мишам розкажуть про зуби кота,
І як з мишоловки забрати хвоста.
Там разом жартують жуки і комахи,
А самі “жирують”, «як всі» - сіромахи,
Там гній розкидають і дмухають в арфи,
Сім-сорок співають брати-олігархи.
Кумеднії звірі, личина слизька,
Хоч самі малі – та загризли бика,
Піраньї – ягнята в порівнянні з ними,
Мільйони, мільярди – вони одержимі.
Немає обмежень – немає і глузду,
Щоб грошей побільше, бо совість загрузла,
Там царство «батонів» і «зеків» при владі,
Там навіть зайці мають буть в шоколаді.
Оленка дивилась на те з переляку
Знов кролик шукає щось наче собака,
Увесь заклопотаний, журиться щоб…
Йому не дісталась якась «куля в лоб».
Ой бідні мої окуляри і шкура!
Ота Герцогиня…. Ота ще профура!
Де ж віяло я й рукавички згубив?
Коли Герцогиня «сиділа» - носив...
До неї той кролик у ноги впадає:
Шукайте, рятуйте! – Оленку благає.
Побігла Оленка з тої комірчини –
Хоч кріль – не людина, та шкода тварини.
Забігла в будинок, що звався «Кремло» -
Там жив дикий ящір, із Хамом ЛО-ЛО,
Портрет із закачаним ботексом в пиці
Знайшла у тій хаті кролю рукавиці.
А потім тікала кудись навпрошки…
Де курять кальяни в грибах черв'яки
Червяк-наркоман, науковець-філософ
Поради дає і пісні сам голосить:
«Є вавочки у Вовочки:
Великі і малі…
Наллють йому горілочки -
Ховайтесь журавлі!
Як гуленька та Юленька
Старалася вона…
Важка, зрадлива доленька -
Як і за газ ціна!
Зозуля співа пісеньки -
Та яйця підкладає…
Якщо в гнізді зозуленя –
Цукерки випускає.
Запроданці, перевертні
До перших трьох півнів,
Відхрестяться, домовляться
Для крісел і штанів…
На майданах кажуть люде:
Що ще гірше далі буде!
Як не знаєш куди йдеш –
То нікуди не прийдеш…»
Пісні Оленка слухає, питає Червяка:
То він чи не під мухою, хвороба, мо, яка?
Червяк курінням пихнув – у скронях загуло…
З-під лоба знову глипнув: Я, що тобі, Ло-Ло?
Це той хробак гебешний від грошей з глузду з’їхав…
Маньяк, тритон безмежний - як журавель курликав.
Як тільки його лисина прогризла сивину,
Він розпочав з сусідами підступнійшу війну.
Будь обережна, дівчинко, бо підлий той хробак -
Брехливий, безсоромний, безсовісний черв'як!
При владі таких повно – зміїне там кубло,
Розумні і не дуже – між ними той Ло-Ло.
Мені вже час у подорож - тож, дівчинко, бувай,
Як хочеш запитати щось – скоріш тоді питай!
Оленка зашарілася – як знати хто є хто?
Кого вважати друзями, коли вкруги будь-хто?
Як бреше – то твій ворог, придурюється – зрадник,
Не вір нічому вухами – лиш серце вірний радник.
Довіритись вмовлянням тобі не дай Господь…
І що, чого б не сталося - із себе не виходь!
Сама не зраджуй принципів, шануйся у честі,
Цінуй батьківську спадщину, у дупу - лестощі!
Сумління і розважливість тобі дорогу вкажуть
А розум і обачливість – застережуть й підкажуть.
У байки, у людини – усьому є Мораль
Пильніше приглядайся – бо схожа на кришталь
Вона є і у гада, і навіть в хробака…
Питання лиш у тому: мораль ота яка?
Не всі люди однакові, а навпаки – всі різні.
Розумні є, завзятливі, а є ліниві й блазні,
Є крадії з народження, продажні, безсоромні -
Є вольні і безвольні, скупі та хлібосольні.
Коли хороших більше – громада розквітає,
Коли дурко при владі – то всяк відтіль тікає,
Як дірветься до влади така собі хапуга –
Що можу я порадити – беріть ціпа за друга.
І, нумо, виганяти усю коросту геть!
Земля – то наша мати, а та короста – смерть.
__________________________________
**************************
Оленка побігла, неначе на крилах
В наступну комірку дверцята відкрила,
Герої, події, розмови і чвари
Із нею ми разом потрапимо в чари.
Попереду брама, за нею – ґвалт, гамір
Оленка постукати мала вже намір,
Аж, раптом, із лісу, як з-заду, смажЕний
Із вилами в спині – Карась навіжений…
Він тин поламав, грізно стука у двері –
Із них, майже виплів, Тритон у лівреї…
Обнялись, як рідні, як ті голуби –
Тритон і питає: Що треба тобі?
Запрошення маю я для Герцогині,
Якщо вона вільна і не в божевільні,
То може сьогодні, якщо буде кепсько,
Зіграти в крокет – зазива Королевська…
Заїсти морозивом, мо й в шоколаді, -
З нагоди, запрошують – їй будуть раді!
Карась нахилився, і чмокнув Тритона –
Кумедні традиції то, чи закони…
Вже дуже цікавий у них політес…
Оленка всміхнулась – Карась кудись щез.
Як грім відчинились у браму ще дверці –
У ніздрі ударив їдкий запах перцю.
Із кухні пекельної разом із димом
Страшна брудна лайка лунала без рими…
А людям на неї, було, усім чхати –
Вона ж Герцогиня – що ще тут казати?
Вона ж до народу: ви діти мої!
Словами голубить: - ми ж з вами свої!
Клопочеться, любиться, ніжиться вся
Та їй оті «діти» - мале порося.
Скрутила і так спеленала його,
Неначе дитину самого Ло-Ло!
Оленка його розгорнула, бо плакав,
Побіг він у ліс і глузливо там кВакав.
Ізнов Герцогиня волає й голосить
І так розійшлася, що втратила косу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687168
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 02.09.2016
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)