людина із чавуну
не гнеться по швах тріщить
узяла на себе вину
мовчить
куди не піде - гуде
в бетонних вологих сутінках
і твердо по правді живе
утисками
чавунні думки і слова
іржаве скрипіння суставів
і мабуть усе ще жива
давить
людина із чавуну
не гнеться тріщить в літах
холодна душа в холосту
варить страх
бетонна волога ніч
під ноги стіка жовч-іржа
чавун через доменну піч -
тільки так! -
перетвориться в сталь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686948
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.09.2016
автор: Андрій Люпин