Мої дзвінки давно вже відлунали,
Моєї школи заросли стежки,
Учителі у вирій відлітали...
І вже не ті читаю я книжки.
Багато Бог забрав вже друзів
У пору їх квітучих сил…
Життєві школи замість вузів
Тримають міццю із горнил.
Та все ж бува ще сині сни
Вкривають пам’яттю дитинства,
Торкають юної струни
В обіймах щирих побратимства.
Найбільшим скарбом із скарбів -
Це закосичене дитинство
І без посад, і титулів -
Країна мрій і материнства.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686745
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.08.2016
автор: Шостацька Людмила