Не впало, не сіло, Весь вік працювала
кудись відлетіло. в болото не впала...
Ну що ж це таке? Що таке?.. І навіть в пошані була.
Та я ж не сиділа, Завжди поспішала,
як пташка летіла і втоми не знала,
і в зиму, і в літо жарке. в надії і вірі жила.
Була я красива,
весела, щаслива.
Життя, як цікаве кіно.
Раділа, любила,
дітей народила.
І звідала все, що дано.
Куди ж усе ділось? Не все я зуміла,
Чи десь розчинилось, кудись зникла сила,
неначе його й не було. уже і сліди замело.
Вже серце зболіло, Чогось спохмурніла,
в душі посіріло, вже старість зустріла,
і сумно за тим, що було... і в осінь життя повело.
Усе промайнуло,
чи це я заснула?
За обрій і кличе, й несе.
Та все ж є надія,
і мрії, і віра,-
в онуках і дітях живе.
І я потихеньку І діти здорові,
ступаю легенько, і внуки чудові,
хоч стежка нерівна стає. Життя недаремно пройшло.
Бува й спотикаюсь, Не впало, не сіло,
та все ж сподіваюсь, і не відлетіло,
що буде ще гарне моє. все те, що найкраще було!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686695
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 30.08.2016
автор: геометрія