Голос душі
Не чуєш шепоту в собі,
коли живеш відлунням,
відчувши оплиски юрби,
якій цвітеш по будням.
Плекаєш славу в пустоті,
яка згаса потроху,
неначе ще на висоті,
веде в стару епоху.
Жили тоді чужим життям,
втішали все фанатів,
але самотніми буттям,
вмирали у кімнаті,
яку самі без каяття
посміли враз обрати,
а свій талант у забуття,
із грішми закопати.
А слава сяє тільки день
один, який останній,
минає час і кличе тінь
на радості осяйній.
Коли настане день новим,
не будеш його сонцем,
тебе всі визнають не тим,
хто світлим має серце.
Живим потонеш у воді,
яка від болю чорна,
пізнавши правдою тоді,
що час минає марно.
Не чувши голосу душі,
життя зробив бідою,
яка січе немов дощі
суцільною стіною.
Якби всі вірили собі,
ішли життям на поклик духу,
не знали б горя і журби,
і менше б падали від руху.
Віктор Цвіт 13.08.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686365
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.08.2016
автор: Віктор Цвіт