А знаєш, колись ми станемо просто зелом...
І соком своїм нас буде земля напувати.
Турботливі ранки нас пестити будуть теплом,
А легіт весняний свою колискову співати...
Ні, не забариться оте незбагненне "колись"...
Розхристаний вітер його нам давно пророкує.
Але не спиняйся, за ліве плече не дивись,
Ту мить урочисту сполохане серце відчує...
А поки стежки хрестами лягають, мов тінь
Від сивого сонця , розп'ятого на небосхилі,
Таким як судилось у вирву життєву поринь,
І Богу подякуй за ці невгамовнії хвилі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686305
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2016
автор: Вадим Димофф