Ти - самотня верба серед пустки зрадливої долі.
Десь у вітах твоїх погубились до неба шляхи...
Ти не вгору ростеш,а землею стаєш мимоволі,
І від того у кроні давно не співають птахи...
Наречена дощу,ти волосся схиляєш до долу,
В нім колишеться вітру прозоро химерна фата.
Всесвіт, наче вівтар, невеселе освячує соло:
То кохання твоє одично вітає сльота.
Повінчає журба,доки хмари ще не відлетіли,
Цю покору німу і негоди сумління бліде.
Будуть пестити краплі гнучке і незаймане тіло,
Та від ніжностей тих лиш листя твоє опаде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686302
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.08.2016
автор: Вадим Димофф