ДОЛЯ ІЗ СВІТЯЗЯ

На  Світязі  долю  впіймав  у  долоні,
Самотню,  таку,  як  і  я.
Тепер  в  її  очі  дивлюсь  і  малюю,
Ця  доля  –  кровинка  моя.
А  Світязь  хлюпоче,  а  Світязь  хлюпоче,
Шумить  в  берегах  очерет,
Знов  зорі  у  небі  для  нас  серед  ночі,
Малюють  коханій  портрет.  

Приспів:
Мій,  любий  Світязе,  за  долю,  дякую!
Майбутнє  хвилею  вдаль  не  гони…
Хай  буде  доленька  у  нас  козацькою,
Щоб  хвилювала  нас,  як  звук  струни…
   

Єдина  навіки  ця  доля  зі  мною,
Хай  Світязя  хвилі  шумлять…
Назвав  свою  долю  тоді  я  –  святою,
А  зорі  у  небі  летять.
Як  туга  на  серці,  коли  ми  в  розлуці,
Вмиваємось  часом  слізьми,
Ми  прагнемо  волі,  не  жити  нам  в  клітці,
Без  пари  не  можемо  ми…

Приспів.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686030
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2016
автор: Віталій Назарук