Заплакав росою ранок

Заплакав    росою    ранок,
Як    сина    її    убили…
Тяжка,    незагойна    рана
В    душі    у    матусі    нила:
Чому    розтоптали    право
Її    мать    живого    сина?
За    що    була    ця    розправа,
За    колір,    за    жовто-синій?
Син    так    любив    Україну
Від    Заходу    і    до    Сходу,
За    що    ж    він    тоді    загинув    –
Продовжувач    свого    роду?

І    тихо    сльоза    стікала,
І    кров’ю    волало    серце,
А    з    ними    –    і    дні    тікали…
Життя    вже    не    мало    сенсу…
Та    є    материнська    сила,
Свята    і    непереможна,
Устане    вона    й    за    сина,
Загляне    у    серце    кожне
Й    поділить    загальне    лихо
На    всіх    –    по    дрібній    частині    –
Такий    заповіт    великий
Дістала    вона    від    сина.
І    плакав    росою    ранок,
Щоб    сили    ті    відновити,
Й    народу    глибокі    рани
В    росі    назавжди    втопити.
18.02.2015.

Ганна    Верес    (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685489
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 24.08.2016
автор: Ганна Верес