Наслідування Соломона



Піду  шукати  тебе,  на  площах,  вулицях  і  храмах  ,  
Запитаю  де  ти  у  молитвах  обманах,
Буду  питати  у  всіх  де  є  та  що  всім  серцем  любив,
Сумувати  я  буду  невже  загубив?
І  піду  я  до  стражів  міста
І  спитаю  де  моя  невіста...
Буду  блукать  і  шукати  спасіння,
А  потім  посію  я  мудрість  неначе  насіння...
А  потім  коли  втрачу  надію,
Піду  просить  Бога  про  свою  мрію...
А  потім  Господь  так  почувши  моління,
Мені  подарує  для  серця  спасіння...
За  мої  щирі  світлі  радіння,
Дасть  мені  мудрості  благословіння...
Потім  знайду  я  тебе  і  здивуюсь  ти  також  шукала,
Я  не  повірю  ти  також  кохала!
Піду  щоб  розгадати  твої  хитрі  загадки,
А  приз  неймовірні  казкові  світанки...
Пригощу  я  тебе  відбірним  вином,
Із  бокалів  скляних,  а  ще  відбірним  сукном,
Щоб  являлась  мені  мрією  сном...
Не  забуду  твого  я  обличчя,  
Адже  ти  моя  вічна  цариця
Потім  стану  вершить  правосуддя,
Як  справедливий  і  щирий  суддя...
Але  ти  з  іншого  світу,  із  земель  що  далекі  мені,
Тільки  засну  ти  відразу  у  сні...
Ми  прощатися  будем,  але  знай  ти  єдина  любов,
Ти  пяниш,  і  тривожиш  рубінову  кров...
Ми  вже  далеко  і  я  вже  в  печалі...
І  став  розбивать  я  Господні  скрижалі...
Я  будую  для  Господа  храм,
А  сам  поклоняюсь  твоїм  вічним  крилам...
Поринаю  в  містичні  світи,  щоб  побачить  і  знати  де  ти...
Потім  своїми  рабами  зроблю  джинів,  демонів,  ангелів  і  херувимів,  
Серце  пустотою  згублю,
Бо  тебе  лиш  кохаю  царицю  мою...
Буде  служити  усяка  пітьма,
А  без  тебе  мені  світу  нема...
Буду  шукать  тебе  в  кращих  й  чарівних,  
Але  в  цілім  світі  нема  тобі  рівних...
Я  знатиму  все  і  усі  таємниці,
Відкрию  містичні  потаємні  дзвіниці.
Придумаю  нові  гадання,
Та  ти  тільки  ти  моє  вічне  бажання...
Набридне  усе  і  життя  суєта,
І  сенсу  немає  в  душі  пустота..
Забуду  про  найсильнішого  Бога,
До  ідолів  вестиме  дорога,
Ідолам  стану  мов  Богам  поклонятись,
І  стане  Господь  на  мене  ображатись...
Я  не  покаюсь  я  надто  любив,
А  Господь  мій  творець  серце  згубив...
Я  загину  ,  і  посох  комахи  будуть  точить,
А  Господь  говорив,  що  не  треба  грішить...
За  гріхи  такі  тяжкі,  за  любові  дурман,  
Моя  душа  стане  мов  киплячий  казан...
За  гріхи  ті  тяжкі  про  заповіді  йдеться,
А  держава  Господня  на  дві  розпадеться....  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685382
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2016
автор: Ростислав Мельничук