Життя іде. Дорослі діти
З доріг далеких, до батьків
Вертаються, як птахи в літо,
В гніздо своїх дитячих днів.
Вертаються, щоб на городі
Картоплю викопати ім.
І гамором близького роду
Внести розраду в рідний дім.
Немов той вулик, повний звуків,
Дім батьківський життям гуде.
А вже дорослішають внуки,
А там до правнуків піде…
Та батько поратись не в змозі
Недуга стара прикула:
Коли й зіпнеться ще на ноги,
То тільки в хаті, вкруг стола…
А мати, - ще немов та бджілка,
На зло літам та болячкам,
Керує всім, невтомна жінка,
Не має спокою рукам.
Все ніби звично, ніби мирно
Літо до осені іде…
На сході вибухає грізно:
На сході ще війна гуде.
За мир у селах, за країну
Звитяжці важкий бій ведуть…
Їх душі до домівок линуть
Де їх батьки тривожно ждуть;
Де ще не виросли їх діти,
Дружини по ночах не сплять;
Де відцвіли волошки в житі;
Де вже стерня на їх полях…
Та війнам вік не вікувати!
Як і хвороба – все мине.
Вже скоро мир у наші хати
Як Сонце ясне зазирне!
Щоб діти в наші сьогодення
Вертались зі своїх доріг,
Чи то із клопотів буденних,
На рідний, батьківський поріг.
вівторок, 23 серпня 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685296
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.08.2016
автор: dovgiy