За небокраєм сонце сідало
В свій дім за обрій. Ледь позіхало.
Немов перина стелились хмари,
Мені здавалось – це чиїсь чари!
Такий маленький стою на краю,
Чи я щось вартий, чи я щось знаю?
Позаду мене – високі гори,
А попереду – диво природи.
Так би й поринув у ці хмарини,
Що відчуваю у ці хвилини?
Від цього дива котяться сльози,
І душу ятрять метаморфози.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685185
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.08.2016
автор: kostyanika