Помирають поети…

Помирають  поети

Помирають  поети
Помирають  поети,  губить  їх  те  життя  мов  кинджал,
Помирають  поети  ,  бо  живуть  серед  світлих  і  темних  начал...
Помирають  так  здійнявшись  на  гребені  слави,
А  потім  упавши  в  вулканові  лави...
Помирають  їх  губить  життя,
І  байдужість  пустого  буття...
Як  помре  той  поет  від  кинджала  руки  ,
А  що  потім,  його  заклюють  темні  круки...
В  рай  не  піде  ,  там  йому  більше  не  час,
І  у  пекло  не  пустять  пекло  буде  жити  без  нас...
Буде  блукати  поет  поміж  світом,
А  могилу  прикрасять  калиновим  цвітом...
Буде  мучитись,  а  над  ним  прикрасять  могилу  гранітом...
І  прийде  на  могилу  до  нього  ота  що  згубила,
І  навіки  буде  снитися  їй,  той  кого  не  любила...
Він  прийде  їй  у  сон,  адже  він  між  світами...
Потім  у  неї  весілля  і  столи  килимами...
Потім  щастя  і  радість  життя,
А  його  вічне  лихе  забуття..
Тільки  камінь  в  граніті  і  надпис  поет,
І  калина  завяне,  над  могилою  круки,
І  привид  лихої  руки...
Скажуть  помер  дуже  рано,
Що  тривожив  серця  довгожданно...
Буде  в  краї  він  тім  де  мешкають  мавки,
Весь  у  білому,  зустрічати  світанки...
Між  світами  блукать,  важче  чим  бути  у  пеклі...
Там  чекають  муки  запеклі..
Дівчину  ту  називатимуть  відьма,
Та  хіба  вона  винна,  що  в  поета  поселилась  пітьма...
Винні  боги,  що  поета  ось  так  прокляли,
Винні  боги  що  щасливо  жили...
Вони  в  небі  ,  а  ми  лиш  земні,
А  поет  своє  щастя  потопить  в  вині...
Піде  у  пітьму,  а  верховні  боги  сміючись,
Кинуть  його  просто  в  Тартар,
А  самі  попивають  нектар...
Не  згадає  поета  істинний  Творець,  він  забув  як  просив  в  нього  вінець,
Як  поставив  свічу,  щоб  позбутись  кохання,
А  Господь,  захотів  погубити  дихання...
Над  могилою  камінь  з  граніту,
Круки,  темінь,  земля  немовби  змінила  орбіту...
Люди  вже  оминають  те  місце,  А  живуть  там  примари,
І  чомусь  в  небесах  темні  хмари...
Помирають  поети  їх  губить  любов,
Не  воскреснуть  вони  не  відродяться  знов..
Будуть  жити  вовік  між  світами,
А  їх  вірші  будуть  рясніть  колосками-квітами...
Мавки  підуть  в  танок...
Хтось  скаже  поет,  хтось  може  пророк...
Він  хотів  полюбить,  а  замість  кохання,  від  Богів  в  подарунок  вінок...
Боги  безжальні,  попивають  душі  вічний  трунок...
Коли  гибнуть  поети  це  для  них  подарунок....

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685105
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2016
автор: Ростислав Мельничук