Сідає Сонце... Сон заніс додому...
Везе мене мій кінь, та через втому
Я не розкажу про своє нікому...
А дні здавались довшими, ніж тижні,
Коли навколо не було ні хижі...
Лиш свист і вітер врятували тіло...
Мене несли копита мого друга,
А в тілі замикається напруга...
Я більше чую, але ніц не бачу...
В полоні звуків я... І сплю, неначе
Мене занесли в свій вігвам команчі...
Здається, вчора бився у салуні,
А днем раніше цілував красуню...
Лиш свист і вітер врятували тіло...
Я пам'ятаю Стріляного Зубра,
Якого не зламали навіть руби...
При мені - револьвер, солома в роті...
Ніхто не знає, де я був чи хто я
І чи відома зараз моя доля...
...Мене знайшли в містечку у пустелі,
У Мексиці... Чи це моя оселя?
Лиш свист і вітер порятують тіло...
21.08.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=685081
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.08.2016
автор: Systematic Age