Ольга знов прокинулася серед ночі. Її збудив чийсь холодний, нелюдський доторк. Хтось, мов льодяною лінією провів по її оголеній спині. Хоч для Ольги це явище було не вперше, проте все одно жахливо неприємне.
Історія цього фільму жахів розпочалася тоді, коли Ольга назбиравши грошенят, придбала собі окрему від батьків квартиру. Нове помешкання мало старовинний антураж і абсолютно несучасний дух. Квартира продавалася за доволі низькою ціною, проте Олю це не налякало, а, навпаки, втішило. Вона давно мріяла про незвичайне, цікаве житло.
Минулий власник навіть відмовився забирати меблі, що ще більше сподобалось Ользі, адже меблі зі старовинними ліпленнями, ручками, тисненнями здавались їй невід’ємними атрибутами нового затишного гніздечка. Без них помешкання втрачало свій лоск та самобутню красу.
В першу ж ніч в новій квартирі Ольга відчула присутність ще когось. Ця сутність час від часу торкалась спини та рук Ольги. Від цих доторків в неї німіло тіло, а прокидалася вона з скаженим головним болем.
Оля знесилено піднялася з ліжка і попрямувала на кухню. Весь час їй здавалось, що за нею хтось йде, просто дихає морозним подихом в потилицю. Вона поволі відкрила кран з холодною водою, набрала в чашку трохи рідини здалека схожої на воду і підняла до своїх вуст. Раптом хтось здушив її горло, неначе залізним обручом. Ольга відчула брак повітря та зрозуміла, що небезпечна межа між життям та смертю вже горить під її ногами. В цю ж мить її вухо встигло вловити ледь чутне виття. Воно було схоже на вовче, але хрипами нагадувало людське.
Обруч на Олиній шиї послабився зненацька. Зір повернувся, розум почав трохи яснішати. Ольга гайнула геть з квартири, навіть не встигла перевдягтись. Вона тарабанила у всі підряд сусідські двері. Їй якось байдуже було, що на годиннику третя ночі. Їй хотілось поділитися з кимось пережитим, заховатись в теплому, надійному місці.
П’яті по рахунку двері під її настирливим гупотом не встояли. На поріг вийшла старенька бабуся, що єхидно всміхнулася Ользі та промовила:
- О, дівко, я тебе давно чекала. Маю, що тобі сказати та знаю від чого ти втекла.
В Ольги не було сил запитати звідки і чого, а тому вона просто пішла вслід за сухенькою старушенцією. Чому вона їй довірилася після всіх жахіть, вона й сама не розуміла.
Бабуся закип’ятила залізний чайничок, що гордо виблискував своїми начищеними боками, вкинула в маленькі філіжаночки з квітковим візерунком кілька щіпок заварки, залляла кип’ятком, і втулила перед Ольгою домашнє звабливе, з цукровою пудрою, пахуче печиво.
- Їж, дитинко, пий, - мовила вона, - а я розповідатиму.
Стара поправила і так гарно вчеплену хустину та продовжила:
- Квартира твоя проклята. Ніхто до тебе так довго в ній не протримався. Всі тікали світ за очі після кількох тижнів життя в ній. А я знала, що маю право розповісти правду лише одній, тій, яка витримає найдовше.
В далекому 1942 році це житло належало досить відомому на той час лікарю. Він вмів пристосовуватись до будь-якої влади, а тому й при німцях йому жилося непогано.
В який момент в його голові щось дзенькнуло і повернулося не в той бік – невідомо, але він перетворився в некерованого, винахідливого звіра. Може, збили його з пантелику великі гроші, які він хотів отримати та не хотів для цього нічого робити. А може, в нього вселилась якась нечисть. Хто зна..
Там, де зараз твоя спальня, був колись його кабінет. Він запрошував туди потенційних пацієнтів, або ж євреїв, яким обіцяв допомогти врятуватися від німців, і, звісно, ж брав за допомогу наперед гроші, а потім залишав їх самих на хвильку у кімнаті, щільно зачиняв двері і якимось єдино відомим йому чином, впускав до кімнати отруйного, задушливого газу Люди труїлись, помирали, а це паскудство поверталось у своє лігво, відчиняло люк, що знаходився під килимом, і скидало їх туди в негашене вапно.
Довго ніхто не знав про його злочини. Аж після перемоги, коли встановився хоч якийсь лад, в лікаря був проведений обшук і знайдено той зловісний люк, а в ньому, як ти вже здогадалась, залишки кісток невинних жертв. Лікар швидко зізнався у всьому, навіть вказав скільки вбивств він вчинив – 63. Його було засуджено до розстрілу.
Стара закінчила розповідь, з полегшенням видихнула і ковтнула вже охололий чай. Ольга вперше подала голос:
- А якщо все завершилось, до чого ті всі жахи, що відбуваються в квартирі?
Бабуся здивовано поглянула на Ольгу і промовила:
- Дух того проклятого виродка мандрує по своїй барлозі. То його помешкання і йому невтямки якого біса крутяться там якісь чужі. А жертви пекельного лікаря, вірніше їхні душі не можуть нікуди подітися. Після обшуку люк був замурований з рештками нещасних людей. Наступні господарі квартири навіть не здогадувалися про такий «приємний» сюрприз.
- І що мені, бабусю, робити? Тікати звідти чи що?
- Ні, так це коло ніколи не розімкнеться. Поклич будівельників, нехай розберуть підлогу та знайдуть те сумне місце. Забери звідти ті рештки, поховай по-християнськи. І не забудь покликати священика, щоб освятив все житло.
- Дякую Вам за пораду, - стиха промовила Ольга.
В її голові вже склався чіткий план дій. На наступний день вона почала втілювати його в життя: найняла будівельників, влаштувала ремонт. Вони дійсно дістали купу кістяків, які згодом Ольга поховала за всіма традиціями і на свої ж кошти встановила надгробок.
Після освячення житла Ольга відчула як житлом розлилось приємне тепло. Ніч тепер не нагадувала їй сюжети романів Стівена Кінга. Оля вирішила подякувати бабці за своєчасну пораду і попрямувала до старої на гостину, попередньо придбавши в крамниці смачного тортика.
Але на великий подив Ольги двері в старої ніхто не відчиняв. Більше того, від них віяло запахом самотнього, покинутого приміщення. Раптом відчинились двері поряд. Розпатлана сусідка Валя, в старому, вицвілому халаті, гаркнула до Олі:
- Ти чого товчеш туди, дурне? Там давно ніхто вже не живе.
- Аякже бабуся? – прошепотіла Ольга.
- Ну жила стара якась, але десь років з тридцять тому. Вона давно до предків пішла.
Валя гримнула дверима, а Оля залишилась з перелякано-здивованим обличчям. Вона так і не могла зрозуміти – хто ж їй допоміг?
© Леся Приліпко-Руснак, 14.08.2016
http://lesyaprilipkorusnak.blogspot.com
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684528
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2016
автор: Леся Приліпко-Руснак