Жахливий день! Вже виплакались очі
І згадуються знов слова пророчі,
Бо душу й серце розтинає меч...
Як Агнець, Він мовчить. І пада з плеч
Цей хрест, який нести Йому несила...
Чому юрба той вирок присудила?!
Душа моя змиритись з ним не хоче!
А натовп напирає і гуркоче:
«Розпни! Розпни!»
Хоч Він і без вини...
Хіба ж то тіло — то єдина рана...
Чому оце терпіти має Він?!
А Син на мене з високості глянув
І передав під захист Іоана,
Сказав: « Тепер, о жоно, це твій син!»
Чому прийшла оця страшна година?!
Чому, чому розп’яли мого Сина?!
Але в смиренні я перед Тобою,
О Боже мій, Преславний і Величний,
Премудрий, Милостивий, Царю Вічний!
Одвіку Ти Наповнений Любов’ю!
Я в трепеті молюсь перед Тобою..
Ти дав мені родити Свого Сина...
Ти — Бог Могутній, я ж лише людина...
Квітень 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684313
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 17.08.2016
автор: Галина Левицька