Відшуміли ліси, відлітають у осінь роки.
Вже похнюпився гай, де ще вчора мелодія грала.
Пісня літа мого відлунала на вічні віки,
Й загубилася стежка, якою так довго блукала.
Порозвішаю в хаті я спогади літніх картин,
Пестять пам’ять про літо букети незірваних квітів.
Стежку серця твого віднайду, бо не всі йдуть у Рим.
Як же довго блукати в осіннім оцім лабіринті.
Сиротіють поля, і жита вже посипались в тік.
Яблуніють сади й відгуляли весіллями села.
Осінь в серці моїм, не весніти йому вже повік.
Літа ти не зустрів – нашу стежку я в осінь відвела.
Вже синіє блакить і дощами вмиваються дні,
Он летять журавлі і ятрять своїм «кру» мою душу.
Вони, рідні, вернуться - закурличуть веселих мені,
А до того печаль,я мов листя ногами ворушу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684281
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2016
автор: Олена Жежук