Тіло звіра – то сизий ліс.
Проріс туманом далини,
Та зір тут постає поетом,
Шматує видимість на образи
Й утворює прозоре дно.
Воно тяжіє до уламків,
До відповідних сил,
Які чекають уночі й лягають поруч спати.
То ж твої сни – то просто плач чи сповідь тих,
Приречених мовчати днем,
Він їх полонить сонцем,
Але не знає він,
Що ніч, розради повнота, вагітна світлом,
Маревом і сяєвом.
Немов латаття на воднім плесі,
Підточує свідомість темнота,
І ти, знечулившись,
Пірнаєш у глибінь,
Щоб виринути й не упізнати власну душу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684099
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2016
автор: Олена Ганько