Липень неспішно закочується за горизонт,
Кілька історій лишається в пам'яті
Разом з обгортками від цукерок
У задній кишені джинсів.
На верхній полиці плацкарту минаєш
принаймні один атмосферний фронт,
Спостерігаючи повне затемнення шкіри
Та рівнодення душі провідниці.
Літо знаходить тебе у тобі і надто гарячий чай
Лишає опіки на губах,
Терпне і відливається на язиці поцілунком.
Ти покидаєш коханих, говорячи "прощавай"
Із впевненістю курця, який ніколи не кине,
Тому що у грі зі смертю
Задовольняє навіть найгірший рахунок.
Ставиш намет у місцях,
де зникає мобільний зв'язок,
Що називається ескапізмом, якщо звернутись до гугла
та вічним поверненням, якщо почитати Ніцше.
Коли після заходу сонця в тобі прокидається
Якщо не Шекспір, то, принаймні, Мазох,
То медитації допомагають дедалі рідше.
Перетинаючи лінію зміни континентальних дат,
Бачиш незриму схожість між олігархами
Та людьми, що згодні на власне рабство.
Повний робочий день із перервою на обід,
Один вихідний на тиждень,
Передчуття новорічних свят -
Кому тут потрібен ти зі своїм лівацтвом?
Мандри рятують не згірше від ніжності поетес,
Літо минає швидше, ніж би тобі хотілось,
А діти готові нести свої примарні надії до школи.
Сонце цілує тебе у потилицю,
Коли ти лежиш у траві - здичавілий пес,
Чекаючи вечора так, як очікують
На серпневі дощі - ці перші ознаки осінньої втоми.
P.S. Літо - це пора малих кочових походів у пошуку гармонійного середовища.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684010
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.08.2016
автор: Олександр Ткачинський