«вам ще цвісти й цвісти, а я вже в осені…»
97* поки що «ні». але ж надію маю?..
(до «повноліття» – напередодні твоїх тридцяти)
А подих юності, і чарів силу в квіти
Бузку пахучого сховали: «Стій, не смій!..».
– Коли досягнете свого ви повноліття,
То не забудьте, прошу, дати номер свій!
98* ще не вийшли з весни ви, а я – обійняв свою осінь…
Що? вам вже тридцять птаха накувала?!
Ну, так! – і «ой», і «ах», яка ж ви вже «стара»!
(А що ж мені? – так доля насміялась:
Відмірявши пів ста, застрегла: «Пора!»…)
99* ... щемом юності зіійшла на пороги осені
Ти питаєш себе, і мене ти питаєш наївно:
Як це сталося в нас, і коли ж завітала любов?
– Я кохав тебе ще до появи твоєї, царівно,
У моєму житті! (… Та років своїх не поборов).
100* як ти трапилось, кохання, лише доля знає…
Я вдивляюсь у ваше обличчя, у очі печаллю:
«І чому ти так, доле, розвести зуміла в роках?!
Їй всього лише тридцять один! А твої?.. – Вже за даллю
Юних весен, і суму, і втрат
мрій і днів, що не втримав в руках!»
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=683980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2016
автор: Касьян Благоєв